« La Zone est mon lieu de détente. Elle remplace la mer, les Carpates, les terrils, la Turquie enduite de mojito frais et parsemée de putes bronzées. Une vingtaine de fois par an, j'y pars en visiteur clandestin. Je suis un stalker, un piéton, un passant, un idiot, appelez-moi comme vous voulez. On ne me remarque pas, mais je suis là. J'existe, un peu comme le rayonnement ionisant. Je prépare mon sac à dos, je passe sous les barbelés puis je disparais dans la profondeur noire des forêts de Polésie, dans les trouées et les odeurs de pin. Je me fonds dans ces épaisseurs étourdissantes et personne jamais ne pourra m'y débusquer. »
Markiyan Kamysh est un jeune Ukrainien, aventurier et journaliste. Né en 1988 deux ans après la catastrophe, il appartient à la « génération Tchernobyl ». Pour lui comme pour ses camarades d'errance, la Zone - cette Zone d'exclusion nucléaire où toute présence humaine est interdite sur un rayon de 30 kilomètres autour de la centrale - est devenue « une terre de paix, figée et hors du temps ».
Depuis 2010, Markiyan Kamysh a passé plus de deux cents jours à explorer la Zone, « à renifler et toucher chaque débris de cette poubelle, chaque fragment du passé ». Il connaît les lieux comme sa poche et nous embarque à la découverte de « l'endroit le plus exotique du monde ».
2015. – 128 с. Серія: Мандри. Тверда обкладинка.
«Оформляндія...» – емоційний вимір Чорнобильщини, занурення у світ нелегальних туристів-«сталкерів».
В книзі ви не знайдете стандартних описів Зони, нудних історичних викладок і роздумів над істинними причинами Чорнобильської аварії. Тут – погляд зсередини на явище нелегального туризму в Чорнобильську Зону відчуження. Тут – смарагдові болота, міліцейські засідки, і збиті до кривавих мозолів ноги. Тут загрозливі зливи нічної Прип’яті та світанкові чари Полісся. Тут спроба відповісти на питання, що коїться в душі людини, яка роками і потай досліджує заборонену землю.
Книга проілюстрована фотографіями, які зробив сам автор.
Фото на обкладинці: Evhen Madatov

2016. – 154 с. Тверда обкладинка.

Після аварії на ЧАЕС у 1986 році тотальне відселення мешканців Києва – столиці України і міста-мільйонника, було цілком реальним сценарієм. Як в цьому випадку могли розвиватися події, автор уявив у романі «Київ-86». Через 30 років після аварії провідник-«сталкер» веде японських туристів до заповітної мети – покинутого Києва, який мріють побачити всі мандрівники на планеті, але наважуються лише одиниці.

Ця книга – гарячий поцілунок літа в місті, яке ми могли втратити.

Анотація
Ця книжка – це військовий щоденник санінструктора 2-го взводу 1-ї роти 1-го батальйону 93-ї ОМБр Валерії Бурлакової, яка разом з іншими нашими бійцями боронить Україну від ворога. “Ми захищаємо не дупи штабних полковників, не цукерні біля метро, не в’язниці, за ґратами яких сидять вже сотні наших побратимів, і не будинки тих, хто втік від війни…”, – пише авторка. “А – вже просочену кров’ю найкращих землю Донбасу”. Книжка містить щемливу історію втраченого кохання, яке залишиться незгасимим вогником у серці молодої жінки-бійця. Ілюстрації, подані наприкінці тексту, не лише відображають реалії життя на фронті, а й є органічним продовженням думок і переживань самої авторки.

2018. — 352 с. Тверда обкладинка
Прокинувшись вранці у власній квартирі біля мертвого тіла, колишній поліцейський Олег Кобзар опиняється поза законом. Земля горить під ногами, його оголошено в розшук, ще й полюють убивці, яких направляє невідома і жорстока рука. Тільки здаватися — не в правилах Кобзаря. Врятувати власне життя і знайти справжнього вбивцю йому допомагає слідча Віра Холод — єдина, хто вірить в непричетність Олега і готова навіть порушити правила, аби відновити справедливість.

Читати уривок…1
Чекав у машині біля будинку. Місце для засідки не ідеальне. Важко лишатися непоміченим, коли машина стоїть у дворі, просто навпроти дитячого майданчику. Там, як у роки його юності та юності батьків, за невідомо ким закладеною традицією, збиралися під вечір люди. Парочки, — цілуватися. Невеличкі компанії з пивом або чимось міцнішим. Ось і зараз у сутінках на лавці поруч із низенькою пластмасовою гіркою, які ставлять у дворах новобудов, гуртувалася трійця. Не мужики. Дзвінкі жіночі голоси чулися навіть через підняте віконне скло. Він міг визначити вік на слух. Лишень
з уривків розмови, що долітали до нього, вирахував: зібралися подруги, плюс-мінус ровесниці його колишньої дружини. Жіночки до сорока. Хто б іще називав одна одну дівчата, нещадно, добіла, перемивав кісточки чоловікам, котрі нічого не роблять по життю й від яких усі давно втомилися, обговорював котрусь четверту, що нарешті пішла від свого, та згадував всує незнайомі йому, але, мабуть, популярні телешоу. Запросто міняли тему, перестрибували на кусючі ціни за комуналку — й так само легко верталися до телевізора. Компанія, по маківку зайнята собою. Але для поліції це — свідки. Свого часу, жуючи глевкий сищицький хліб, найперше шукав таких людей, коли опергрупа виїздила на черговий убій. Сюди, на місце, після всього теж примчить поліція. Нехай телебачення, інтернет і соціальні мережі скільки завгодно розводяться про відтік професіоналів із органів, загальне зниження якісного рівня особового складу та системне нищення карного розшуку як структури. Так, це все має місце. Почалося вже на
його пам’яті. Коли спитають — сам може багато розказати про те, що в розшуку справді нема кому працювати, зі злочинністю ніхто не бореться, процент розкриття найнижчий за останніх двадцять років. Тим не менш, розслаблятися не радив би нікому й ніколи. Собі — передусім.
Бо оперативники разом із дільничним усе одно зобов’язані закидати найбільшу, найгустішу сітку. Тому будуть вишукувати й детально опитувати всіх можливих та неможливих очевидців пригоди. Не конче бачити. Достатньо чути крики, звуки пострілів чи ударів, шум мотору. Подібні компанії — завжди знахідка для розшуку. Так, у березневих сутінках його навряд хтось розгледить, аби потім упізнати. Проте колективний розум, яким є будь-який розшук, неодмінно складе розрізнені деталі в цілісну картину. Рано чи пізно поліція візьме слід. Професійний рівень тут ні до чого. Спрацює Система.
Вона лише здається громіздкою та на позір неповороткою, кондовою. Ще за часів своєї служби в органах встиг переконатися: найкращі злочини планують лише міліціонери. Від того, що їх уже скоро три роки, як переназвали поліцейськими, нічого не міняється. Можливо, Система поповнилася. Та не очистилася. Цього вечора він збирався зробити в процес очищення посильний внесок. Той, на кого чатував, затримувався. Хоча його розпорядок дня не був аж таким насиченим. Зранку на службі, потім виходив кудись на обід, міг затриматися для приватної розмови з солідного вигляду чоловіками в дорогих костюмах. Повертався й не виходив з управління раніше сьомої вечора. Далі катався центром, завертаючи тепер уже в невеличкі дорогі ресторани. Сторонні там впадали в око відразу, тож він щораз лишався в машині й чекав, поки об’єкт вийде. Міг лише припускати: у тиші подібних ресторанчиків вирішувалися питання серйозніші, ніж за обідом. Удома не чекали. Тож вертався близько одинадцятої. Сьогодні він провів свого підопічного до маленького клубу на Подолі, залишив там і покотив сюди, попід будинок. Все одно приїде, не той, хто міняє звички.

2021 - 232 pages
Той, хто врятував одне людське життя, — врятував цілий світ.
Про це не знає дівчинка, що живе в маленькому кримському Селищі. Проте під час Другої світової війни вона рятує єврейських дітей від неминучої смерті.
А на цілу епоху пізніше її, вже стару жінку, розшукали 80 врятованих нею дорослих людей.
І вона стала праведницею світу — забутою, закатованою як нацистами, так і радянським режимом. Це — факт.

Все інше — апокриф, вигадка автора. Узагальнена і суб’єктивна. Як узагальненими і дещо фантасмагоричними є і Селище, і всі його мешканці, переплетені між собою, мов виноградні лози.

Автор не претендує на лаври історика. Лише — на найменший «язичок» найменшого дзвоника, який бринить серед ночі голосами тисяч вигнанців: «я-по-вер-нусь-я-по-вер-нусь…» — і нагадує, що наш ДІМ завжди з нами. З нього може вигнати ворог, але ніхто не може його відняти.
Якщо ти віриш у повернення!

2020 - 224 pages
Кожна жінка мріє вирватися з набридлого кола побутових проблем і почати інше життя — цікаве, насичене, незвичайне. Чи легко встояти, коли хтось обіцяє надзвичайну пригоду, сповнене коханням і турботою майбутнє?

У світі, за статистикою, щорічно безслідно зникають мільйони людей. Більшість цих зникнень пояснюється цілком природними причинами: нещасні випадки, стихійні лиха. Але частина з них — це ті, хто, немов метелики, летять на світло, але потрапляють у полум’я, з якого вже не годні вирватись…

“Ця моторошна історія – авторський «ремейк» на один із моїх перших трилерів.
Сподіваюсь, нові читачі проковтнуть її за одну ніч! А ті, хто багато років тому прочитав «Перейти темряву» оцінять доповнення і нові події, що відбуваються з героями.”

2020 - 240 pages
Кілер може отримати вигідне замовлення — але для цього треба зіграти в ризиковану гру. Зухвалі грабіжники взяли в заручники звичайного таксиста — і раптом ролі помінялися. Викрасти з музею шедевр — лише половина справи. Маньяк при­значає самотнім жінкам побачення через інтернет — як це зупинити. Усе це та багато чого іншого відбувається тут і тепер, у вашому великому місті.
«Третій рівень» — перша і єдина збірка короткої гостро­­сю­жет­ної прози Андрія Кокотюхи. Тут всі форми кримінальної прози: від класичного детективу до трилера, від шахрайської історії до іронічної новели. А шанувальники детективу істо­рич­ного дізнаються, хто ж насправді убив легендарного Олек­су Довбуша.

2020 - 192 pages
У ранньому дитинстві вона намалювала на стіні двері й несподівано… увійшла в них, уявивши собі вихід в іншу реальність. Відтоді життя багато разів намагалося зламати її: сповнена трагедійними подіями юність, загибель кращого друга, зрада, врешті — кар’єра і гроші… Та в найскладніші миті життя вона малювала на стіні двері й проживала ще одне коло реальності, яка не відступає від нас навіть у снах.

Disponibilité : mi novembre . Mais vous pouvez d'ores et déjà commander (très peu d'exemplaires).
Формат: 142х216 мм
Кількість сторінок: 736 (грубезна!)
Ох, який бо він і справді бравий вояк, який хвацький оповідач, цей хитрющо-простакуватий, цей дуркувато-зворушливий Швейк, котрий (як про це не раз уже писалося й малювалося) разом з іншими літературними титанами, такими, як Гамлет і Дон-Кіхот, упевнено тримає на собі нашу читацьку планету.
Сподіваємося, що наше видання «Швейка» у класичному перекладі Степана Масляка за редакцією Івана Малковича завоює читацьку прихильність і якістю перекладу, і славетними ілюстраціямиими Гашекового приятеля Йозефа Лади, і дизайном, і демократичною ціною, і обома — на вибір — обкладинками — синьою (з суворішим Швейком) і зеленою (з душею лагідною).

У післямові і в слові від редактора читачі знайдуть чимало захоплюючих фактів про перебування Гашека/Швейка в Україні.

Київ : 2022. — 304 с.
ISBN 978-966-688-094-2. Тверда обкладинка
«Лара» – триквел до роману Марини Гримич «Клавка». Образ 26-річної головної героїні вже встиг полюбитися читачам. Завдяки їй вони занурюються в повсякдення Києва 1940-х років, зокрема тогочасної української письменницької спільноти, і водночас зацікавлено стежать за інтригою її приватного життя.
У сиквелі – романі «Юра» – Клавка постає вже як мама студента фізичного факультету; обоє потрапляють у круговерть непростих подій 1968 року, які відбуваються в літературному й університетському середовищах Києва, а любовна лінія, що почалася в першому романі, отримує розвиток.
А Лара – це вже Клавчина внучка. Образ цієї обдарованої, але дуже своєрідної дівчинки розкривається, знову ж таки, через спостереження, переживання, роздуми Клавки, якій доводиться вести сімейний корабель крізь часи Чорнобильської катастрофи. Лара – донька Юри і кримської татарки, і їй у романі випаде зробити свій перший серйозний вибір. Муситиме вона й зорієнтуватися в пікантній ситуації «дежавю» навколо любовної інтриги, яка склалася ще в «Клавці» і продовжилася в «Юрі».

Художниця Олена Шум.

— Київ : Нора-Друк, 2022. — 368 с.
ISBN 978-966-688-092-8. Палітурка

Ця гарна молода жінка могла б зробити блискучу кар’єру в Європі: чи то в танцювальній трупі празького театру, чи то в літературі, чи то на теренах просвітництва, та й просто в світських салонах, де її вважали, за сучасним висловом, «іконою стилю». Її порівнювали з леді Гамільтон, мадам Помпадур і навіть Ґретою Ґарбо і вважали, що вона «випередила свій час». Натомість вона стала однією з найяскравіших постатей українського спротиву і загинула в Бабиному Яру нескореною. З часу життя Олени Теліги і її побратимів проминуло багато років, а Україна досі стоїть кісткою в горлі імперських амбіцій – у центрі Європи, незламним щитом між ситим Заходом і ненажерливим Сходом. Між життям і смертю. Стверджуючи своїм багатовіковим існуванням непереможність нації

Київ : 2021. — 296 с.
ISBN 978-966-688-075-1. Тверда обкладинка.
Марина Гримич у своєму новому романі «Вугледар – 2099» зазирає в наше майбутнє. Принаймні так їй здається. А як воно насправді – не знає ніхто. Адже з кумедного прогностичного сюжету виринають добре впізнавані реалії, характери і звички.

Дія роману розгортається не в Києві і навіть не у Львові, а у двох непримітних, на погляд сучасного обивателя, локусах. Перший – Вугледар. Сьогодні це маленьке, чисте і миле шахтарське містечко в Донецькій області, а в майбутньому – університетський і технологічний центр світового значення і надсучасна міська агломерація. Друге місце дії – Піски Удайські: нині це скромне сільце в Полтавській області, але в майбутньому йому доведеться рятувати, щоправда, в дуже оригінальний спосіб, репутацію Укр

2022. — 336 с.
ISBN 978-966-688-086-7. Тверда обкладинка
Чоловік Марти знайдений мертвим. Друзі їй співчувають, але Марта нарешті почувається вільною. Усе почалося 5 років тому. Тоді Марта переживала важкий період після смерті матері. Тому, коли познайомилася з чоловіком, який запропонував шлюб, вона довго не вагалася, вважала, що новий старт допоможе пережити втрату. Але невдовзі почало відбуватися щось дивне. Життя Марти перетворилося на пекло. І, здавалося, вихід з цього пекла був тільки один…

. Тверда обкладинка.
2020. — 176 с.
Словом «ажнабія» називають в арабських країнах іноземок. Дія роману Марини Гримич відбувається в сучасному Лівані, відомому своїм міжконфесійним розмаїттям, і перегукується з середньовічними арабськими оповідками з «Тисячі й однієї ночі». В центрі сюжету опиняються дві ажнабії-українки — Павлина, заміжня за сунітом Ахмадом, та Віра (лагідно — Вірунчик), дружина шиїта Жаввада. Павлина береться допомогти Жавваду порозумітися з дружиною, однак та несподівано зникає, і в пошуках Вірунчика Ахмад, Жаввад, Павлина, а також таємничий дуруз Зіяд, що несподівано приєднався до компанії, об’їжджають червоною машиною увесь Ліван.

Книга пронизана делікатним гумором, який допомагає уявити специфіку міжетнічних шлюбів на Близькому Сході і розкрити секрети міжконфесійного та міжкультурного порозуміння.

2-ге видання здійснене з залученням коштів гранту інституційної підтримки.

2020. — 352 с.
Тверда обкладинка
Київ, 1968 рік, кінець «відлиги». Юра – студент-фізик, успішний комсомольський ватажок, перспективний науковець-початківець — потрапляє в лещата непростих обставин і в пекло власних сумнівів: йому потрібно зробити моральний вибір, а він відчуває, що не готовий до цього. Адже його життя є своєрідним буфером поміж двома світами, — з одного боку, світом «золотої молоді», дітей секретарів ЦК КПУ, ЦК ЛКСМУ, КДБ, а з іншого, — світом його мами Клавки, яка є однією з тих безіменних і негероїчних представників української інтелігенції, що тримають на своїх плечах могутній тил для шістдесятництва.

Роман «Юра» є сіквелом, тобто незалежним про­довженням роману «Клавка» (2019).

2019. — 224 с.
Двоє молодих українців зустрічаються у Варшаві 1929 року. Один із них — Білл Титла, син українських емігрантів з США. Другий — Ніл Хасевич, студент Варшавської академії мистецтв, який у юності втратив ногу і пересувається на протезі. Згодом перший стає головним мультиплікатором Диснея, а другий – головним художником УПА.

Історія ґрунтується на реальних подіях.

Любов. Історія. Злочин. Ось три кити, на яких тримається література.
І всі ці кити присутні у новому романі Братів Капранових «Справа Сивого».
У Дніпропетровську діє підпільна антиурядова організація. Молодому слідчому доручають зайнятися головним підозрюваним — старим заколотником з великим стажем протизаконної діяльності. Він береться до справи і…
Здавалося б, класичний детектив. Але уявіть собі, що молодий слідчий — працівник ГПУ, а головний заколотник — видатний історик та археолог Дмитро Яворницький. І зразу все стає догори дриґом. Хто з них насправді є злочинцем? Саме тому автори визначають жанр свого твору як «антидетектив» і не просто, а «історичний, романтичний антидетектив». Романтичний — бо головними силовими лініями сюжету є кохання та старовинні міфи. А історичний — бо за цікавою та заплутаною інтригою читач зможе побачити широку панораму історії степової України, Катеринослава-Дніпра, а також величну постать Дмитра Івановича Яворницького.
Ну і, звісно, книжка базується на реальних подіях, так що шалене кохання, батькове прокляття, нерівний шлюб, закляті скарби — усе це не вигадка, а стара правда, підтверджена документами.

Тверда обкладинка.240 с.

Почалося все з альбому малюнків. Героїня цієї книжки знала, що альбом, мальований загиблим у тюрмах НКВС бабусиним братом, безслідно зник. Коли він раптом потрапляє їй до рук, за дивних обставин, виникає багато питань. Хто зберігав його досі? Хто ці люди, що намальовані в альбомі? Кожна відповідь ставить нові запитання і відкриває нові таємниці.

Розкуркулення 20-х років, розстріли і арешти «ворогів народу» в 1934-39, українсько-польська різанина 1943, прихід «совітів» на Західну Україну, війна, табори військовополонених, втеча слідом за німцями на Захід, переслідування КГБ в 70-х роках, еміграція — це історія членів однієї української родини на тлі історії України ХХ століття.